Жив-був хлопчик Петрик. Як всі хлопчики, він ходив до школи, а у вільний час грав у дворі з друзями. Коли було тепло, хлопці грали в наздогонялки і хованки. А коли мороз щипав за ніс, діти із задоволенням каталися з гірки на санчатах. І так вони весело і приємно проводили час і дружили.
Так якось раз трапилася з Петриком одна історія. У школі, де він навчався, оголосили змагання. І на цьому змаганні головний приз повинен був дістатися тому, хто швидше за всіх добіжить до фінішу. Всі хлопчики захотіли взяти участь в змаганні. І Петро теж захотів. Кожен мріяв виграти головний приз. А Петрик був просто впевнений, що головний приз дістанеться саме йому. Коли почалося змагання, всі хлопчики стали на стартову лінію, а вчителька фізкультури скомандувала: «На старт, увага, марш!»
Вона махнула червоним прапорцем, і всі хлопці дружно побігли. Спочатку всі учасники забігу бігли рівно, але потім то один хлопчик почав вириватися вперед, то інший. І Петрик теж іноді біг попереду всіх. Але до фінішу він прийшов другим. Першим прийшов його друг Коля, який і виграв головний приз.
Петі стало дуже прикро. Він навіть заплакав від образи. Ось так: «Аааа!» І раптом відчув, що хтось стоїть поруч з ним. Це було дуже маленька істота, зростом з Петрикове коліно.
Вона махнула червоним прапорцем, і всі хлопці дружно побігли. Спочатку всі учасники забігу бігли рівно, але потім то один хлопчик почав вириватися вперед, то інший. І Петрик теж іноді біг попереду всіх. Але до фінішу він прийшов другим. Першим прийшов його друг Коля, який і виграв головний приз.
Петі стало дуже прикро. Він навіть заплакав від образи. Ось так: «Аааа!» І раптом відчув, що хтось стоїть поруч з ним. Це було дуже маленька істота, зростом з Петрикове коліно.
– Ти хто? – Запитав Петро.
– Я – Ображайка, – відповіла істота.
– А звідки ти взялася? Щось я тебе раніше не бачив, – поцікавився Петрик.
– Ти й не міг мене раніше бачити. Я приходжу тільки до тих, хто образився, –пояснила Ображайка і зі співчуттям запитала: – Скажи, тобі прикро, що головний приз виграв не ти?
– Дуже прикро, – похмуро сказав Петрик.
– Ну ось! – Зраділа Ображайка. – Тому я до тебе і прийшла. І тепер я буду дружити з тобою. А ти будеш робити те, що я скажу. Добре?– Добре, – відповів Петрик і запитав: – А що треба робити?
– По-перше, не дружи більше ні з ким. По-друге, відійди в сторону і надуйся. І по-третє, коли тебе покличуть грати, скажи: «Не хочу, не буду і ніколи до вас більше не прийду», – порадила Ображайка.
Петрик так і зробив. Відійшов убік і надувся. Та тільки-но він відійшов в сторону, як Ображайка стала більшою. Була хлопчику по коліно, а стала по пояс.
Коли Коля покликав Петрика пограти разом, Ображайка зашепотіла: «Не хочу, не буду і ніколи до вас більше не прийду» – і Петрик слухняно повторив за нею ці слова. Коля знизав плечима і пішов, а Ображайка засміялася і виросла ще більшою. Тепер вона була зростом з Петю.
Хлопчику стало весело. Йому сподобалася ця гра. Коли до нього підійшов його друг Вітя і теж покликав пограти разом, Петрик вже із задоволенням надувся, відвернувся і сказав: «Не хочу, не буду і ніколи до вас більше не прийду». І ще тупнув ногою. І подивився на Ображайку. Вона була вже на дві голови вищою за нього. І раптом Петрик побачив обличчя Ображайки. Тепер воно зовсім не посміхалося, а виявилося дуже непривітним і навіть злим. Відвернувся Петрик від Ображайки і подивився в інший бік. І стало йому так сумно: його друзі бігають, грають всі разом, а він тут з цією Ображайкою один! І так йому захотілося до них, так захотілося! Закричав їм Петрик: «Почекайте, я з вами!»
І побіг. Даремно Ображайка тягнула його до себе. З кожним кроком Петрика вона ставала все слабшою і меншою. Петрик прибіг на майданчик і став грати разом з друзями. А Ображайка зовсім зникла. І Петрик про неї навіть не згадав.
Добре з друзями!
Нещодавно однієї темної ночі в нашій квартирі я почув одну дивну розмову. Гадаю, вас це не здивує, що в наших квартирах уночі оживають усі предмети: і меблі, і іграшки.
Так ось яку розмову мені довелося почути вночі.
Чую, хтось вихваляється:
– Як тільки мене любить Сашко! Просто обожнює. Дивиться і футбол, і «Найрозумнішого», і фільм про Гаррі Поттера, я аж стомився розважати його сьогодні. (Ви, мабуть, здогадалися, що це розмовляв телевізор).
Я навіть образився на нього трохи. Він стомився! А я не стомився з ним? Один канал не показує, другий мигає, третій – нема трансляції.
Коли чую:
– Та що там ти. Мене Сашко любить найбільше. Скільки він на мені грає! Його улюблені ігри: GTA San Andreas, Worms, Vice City – забили мені усю пам’ять. А як клацає по кнопках?! Просто жах!
Я слухав, і мені не вірилось. Невже мій комп’ютер таке може говорити про мене? Я клацаю, бо клавіши западають.
– Годі вам вихвалятися! Найбільше Сашко любить мене, – почулося з кутка, де на поличці стоїть старий телефон.
– Ха-ха-ха, – засміялись одночасно телевізор і комп’ютер.
– Тебе?! Ти вже зовсім з глузду з’їхав, старий?
– От і ні. З ким би з вас Cашко не грався, та коли подзвоню я, він усе вмить кидає і поспішає до мене, бере слухавку, а я передаю йому Голос його Мами, яка дзвонить з роботи. А чи можете ви передати Сашкові голос його мами, на який він так чекає? Мій дзвінок для нього – найдорожчий.
Наступного дня я прокинувся пізно. Мами вдома вже не було. Вона рано йде на роботу, а на столі записка: «Сніданок на столі». Снідати не хотілось. Я навіть не кинувся до комп’ютера, не увімкнув за звичкою телевізор і навіть не подзвонив зранку Антону, щоб поговорити про футбол чи нову гру. Мені так захотілося почути голос мами. Я вирішив подзвонити їй на роботу. Але я забув (це просто жах!), я забув номер телефону маминої роботи. Мені стало сумно й соромно, адже я знав напам’ять усі телевізійні канали, коди комп’ютерних ігор і раптом забувся мамин номер. Мені хотілося плакати. Я так хотів почути зараз її голос...
Я глянув на годинник і став чекати.
Приблизно о такій порі мама завжди телефонує додому і запитує, чи я поснідав, чи прийняв ліки. Я із жахом подумав: а раптом телефон не працює? Я підняв слухавку – гудок був. Я чекав... Просто сидів біля телефону і не зводив із нього очей...
І раптом – дзвінок. Я схопив слухавку. То був Мамин голос. Голос найкращої мами у світі.
А ви пам’ятаєте голос своєї мами? Чи не забули, бува, номер маминого телефону? Подзвоніть їй просто зараз – і ви почуєте найкращий голос у світі – голос Мами.
Медитативні казки
https://docs.google.com/document/d/1JO3h1gEoAAClH4T-4NxVcLQ5MIRfTU_bw7gpP791nyY/pub
Зразок терапевтичної казки
(для подолання телевізійної та комп’ютерної залежності у дітей)
Нещодавно однієї темної ночі в нашій квартирі я почув одну дивну розмову. Гадаю, вас це не здивує, що в наших квартирах уночі оживають усі предмети: і меблі, і іграшки.
Зразок терапевтичної казки
(для подолання телевізійної та комп’ютерної залежності у дітей)
Так ось яку розмову мені довелося почути вночі.
Чую, хтось вихваляється:
– Як тільки мене любить Сашко! Просто обожнює. Дивиться і футбол, і «Найрозумнішого», і фільм про Гаррі Поттера, я аж стомився розважати його сьогодні. (Ви, мабуть, здогадалися, що це розмовляв телевізор).
Я навіть образився на нього трохи. Він стомився! А я не стомився з ним? Один канал не показує, другий мигає, третій – нема трансляції.
Коли чую:
– Та що там ти. Мене Сашко любить найбільше. Скільки він на мені грає! Його улюблені ігри: GTA San Andreas, Worms, Vice City – забили мені усю пам’ять. А як клацає по кнопках?! Просто жах!
Я слухав, і мені не вірилось. Невже мій комп’ютер таке може говорити про мене? Я клацаю, бо клавіши западають.
– Годі вам вихвалятися! Найбільше Сашко любить мене, – почулося з кутка, де на поличці стоїть старий телефон.
– Ха-ха-ха, – засміялись одночасно телевізор і комп’ютер.
– Тебе?! Ти вже зовсім з глузду з’їхав, старий?
– От і ні. З ким би з вас Cашко не грався, та коли подзвоню я, він усе вмить кидає і поспішає до мене, бере слухавку, а я передаю йому Голос його Мами, яка дзвонить з роботи. А чи можете ви передати Сашкові голос його мами, на який він так чекає? Мій дзвінок для нього – найдорожчий.
Наступного дня я прокинувся пізно. Мами вдома вже не було. Вона рано йде на роботу, а на столі записка: «Сніданок на столі». Снідати не хотілось. Я навіть не кинувся до комп’ютера, не увімкнув за звичкою телевізор і навіть не подзвонив зранку Антону, щоб поговорити про футбол чи нову гру. Мені так захотілося почути голос мами. Я вирішив подзвонити їй на роботу. Але я забув (це просто жах!), я забув номер телефону маминої роботи. Мені стало сумно й соромно, адже я знав напам’ять усі телевізійні канали, коди комп’ютерних ігор і раптом забувся мамин номер. Мені хотілося плакати. Я так хотів почути зараз її голос...
Я глянув на годинник і став чекати.
Приблизно о такій порі мама завжди телефонує додому і запитує, чи я поснідав, чи прийняв ліки. Я із жахом подумав: а раптом телефон не працює? Я підняв слухавку – гудок був. Я чекав... Просто сидів біля телефону і не зводив із нього очей...
І раптом – дзвінок. Я схопив слухавку. То був Мамин голос. Голос найкращої мами у світі.
А ви пам’ятаєте голос своєї мами? Чи не забули, бува, номер маминого телефону? Подзвоніть їй просто зараз – і ви почуєте найкращий голос у світі – голос Мами.
Медитативні казки
https://docs.google.com/document/d/1JO3h1gEoAAClH4T-4NxVcLQ5MIRfTU_bw7gpP791nyY/pub
Немає коментарів:
Дописати коментар